В Росії лише два запитання – «Что делать?» та «Кто виноват?». А в Україні ціле багатовекторне тестування на купу запитань, де на додаток потрібно давати неправильні, але для когось потрібні відповіді, щоб догодити… і притому не собі. А коли згадаємо за себе і Україну?  Для когось влаштовуються мовні та релігійні зручності, а що для себе у своїй хаті?

 Гість посланник Бога, але непроханий гірший за татарина… Якщо догоджати татарам, та казати, що кращий, то татари все одно в програші. Такий самий програш українці патологічно завжди готують для себе. Чужі попи, чужа мова, чужа культура, чужа ідеологія… Але ж земля наша, і чому на ній треба таке робити, і чи припустимо це ?

 Точаться суперечки про мову, якою треба звертатися до Бога… Молитва сказана чужою мовою, тобто чужими словами до Бога не доходить… Доходить!!! Але Бог створив мови, щоб розрізняти прохачів!!! Тому  молитися мовою сусіда, значить молитися за сусіда – обкрадати себе самого!

 «Просвєтвльониє рускіє» ніколи не стануть українцями і не попросять для них нічого, бо вони таки насправді росіяни, які чомусь відмовляють нам бути насправді українцями.

 Тест Україною для багатьох виявляється не під силу. Бути самим собою у себе вдома… І не гнітить сором перед тими хто дав життя: Богом, батьками, дідами, прадідами, що були українцями, а не покручами і передали у спадок цю землю, небо, мову, звичаї у такі ненадійні зрадцькі руки, керовані слабовольними мізками. Україну знову  тягнуть  майже до межі повної зради. А Бог на небі, що дав цю землю, цю мову та звичай все бачить…

 Показна релігійність замішана на політиці чужинських інтересів – то від Іуди. Іудині храми влада  ставить вище за Україну дану Богом… Не було  нахабного російства - не було б і смути в Україні. Прихований і запрограмований на злодіяння сусідній етнос не дрімає, а волає за свій інтрес у нашій землі. Але ж земля ця наша, а вони, як не прикро, непрохані гості, що гірші за татарина, бо прийшли вже пізніше навіть за татар. Тому і потрібні  їм «спільне коріння», «спільна релігія (але не віра)», «спільна історія», щоб обсуспільнити чуже, тобто відібрати у нас наше. Здається у нас під носом організовують новий колгосп, небезпечніший за сотні тисяч попередніх, бо він ідеологічний і суперворожий.

 Тестування Україною – чого бажаєш Україні. Здавалося дуже просто, і під це «просто» проголошуються заздалегідь завчені «правильні слова» для прикриття неправедних справ.

Ці слова, за правило, використовують перефарбовані представники минулої колоніальної влади, у яких життєве кредо служба заради зиску та цілої шкури кому завгодно.  У цього безморального  антиукраїнського контенгенту інтереси України стоять не на перпшому місці і «тестування» взагалі не про них. На жаль, в такій державі живемо, де такі люди в шані і при «справах». Якось в цьому українському житті все неприродньо змішалося: діти поліціїв «виходять у великі люди», борців за свободу якось по-совковому не поважають. Та й політики стають більш мілкими… Хоча б приклад з президентами.  Високого партійного функціонера змінив  парторг та гендиректор, а того в свою чергу колгоспний главбух, що став керівником банку. Далі постало життя, м’яко кажучи,  за шефа автобази, якщо не говорити більше.

 Україна поки що все терпить, але з огляду на Майдан, минулу історію та менталітет вибухової терплячості, треба багато що мати на увазі. Мало хто звернув увагу на те, що Коліївщина спалахнула  і через «чужих ксьонзів», і не лише, бо другим поштовхом став … третій день панщини. А «наші пани», здається, нахабніють. Коліївщину полякам, за іронією долі, допомогли вгамувати російські багнети. Історичні паралелі повинні вчити… Але ж в Україні хто на що гаразд, і тому переписує історію під свої власні  зиски. А всяка брехня завжди спливає і дає негативні відголоски з небажанними для брехунів наслідками.

Анатолій Авдєєв